До дня народження Героя — Олександра Вєракши
«Життя триває, та вже ніколи не буде таким, як раніше. Бо у серці — невимовний біль і гордість за Сина України, який віддав своє життя за наше майбутнє…»
Сьогодні ми з глибоким сумом і шаною згадуємо нашого земляка, мужнього воїна, Олександра Вєракшу, який загинув, захищаючи Україну від російської агресії. Йому виповнилося б 37 років…
Олександр народився в місті Херсон. Закінчив Херсонський базовий медичний коледж, здобувши фах фельдшера. Працював у реанімації Херсонської обласної інфекційної лікарні, щодня рятуючи життя інших. Любив життя, захоплювався музикою — грав на барабанах і гітарі, мав світлий, відкритий характер і добре серце.
З початком повномасштабного вторгнення не вагаючись став на захист рідної землі. Служив бойовим медиком у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Його руки — не лише лікували, вони рятували життя на передовій, під обстрілами, у надскладних умовах.
15 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Терни на Донеччині, Олександр загинув. Йому було 35 років. Не встиг обійняти своїх рідних ще раз, не встиг побачити новий ранок. Але назавжди залишився з нами — у памʼяті, в серці, у вільній країні, яку допоміг захистити.
За проявлену мужність і героїзм удостоєний численних відзнак:
-
«Золотий хрест»
-
«Хрест пошани 95 ДШВ»
-
«За пролиту кров в бою»
-
«За збережене життя»
-
Посмертно — орденом «За мужність» ІІІ ступеня
«Мій коханий чоловік був дуже доброю людиною, ніколи не відмовляв у допомозі, навіть незнайомим. Він рятував і в лікарні, і в місті, і на полі бою. Справжній Лікар із серцем воїна...», — згадує дружина загиблого.
Похований Олександр на Алеї Слави кладовища Геологів у Херсоні.
У нього залишилися мама Людмила, дружина Олександра та сестра Альона.
Схиляємо голови у скорботі. Дякуємо за життя, подароване Україні. Пам’ятаємо. Вшановуємо. Герої не вмирають.
Вічна пам’ять і слава Олександру Вєракші.
