Пам’ятаємо Героя. Непомнящий Олександр Миколайович
Сьогодні, 24 серпня, ми згадуємо нашого земляка, Захисника України — Непомнящого Олександра Миколайовича. Йому б виповнилося 52 роки…
Олександр народився 24 липня 1972 року в селі Чорнобаївка, тут закінчив школу, а згодом вступив до Херсонського індустріального інституту на спеціальність «Технологія машинобудування». У 1994–1995 роках проходив строкову службу. У 2014 році взяв участь в Антитерористичній операції, отримав важке поранення. Після реабілітації продовжив військову підготовку на виїзних навчаннях.
З перших годин повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року Олександр мобілізувався до лав Збройних сил України — 124-ї окремої бригади територіальної оборони, 194-го батальйону. Захищав рідний Херсон. Загинув 1 березня 2022 року під час бою в Бузковому парку. Похований у Чорнобаївці.
Олександр був старшою дитиною у родині, мав молодшу сестру. Мріяв стати льотчиком, але не пройшов за станом здоров’я. Іншим покликанням був спорт — з юнацьких років займався важкою атлетикою, мав спортивний розряд.
Олександр був надзвичайно самостійною людиною, але завжди з повагою ставився до батьків. Родина для нього була понад усе. У шлюбі з дружиною Вікторією прожив 25 років. У них народилася донька Ірина. «Саша був готовий і небо прихилити, аби задовольнити потреби родини», — згадує дружина.
Після завершення навчання та служби викладав фізичну культуру та трудове навчання у херсонській школі. Потім працював у приватній логістичній фірмі з продажу кондитерських виробів — керував командою агентів, багато їздив Херсонщиною.
У перші години війни Олександр був на виїзді в Генічеському районі. О 4-й ранку подзвонив дружині: «Сонце, почалася війна». Після 12-ї години він повернувся додому вже з повісткою. Це була остання їхня зустріч. Далі зв'язок тримали лише телефоном.
1 березня 2022 року о 7:00 ранку він написав: «Сонце, доброго ранку. В нас шикування». Остання СМС надійшла о 9:00: «Поганий зв’язок, нас глушать». Того дня він загинув.
Після бою рідні намагалися зателефонувати — і їм відповів сторонній голос: це був волонтер, який зібрав тіло з місця бою. Він вставив сім-карту Олександра до іншого телефону.
15 березня родина перепоховала Олександра в рідному селі. Це сталося між обстрілами «градами» — тіло провезли через ворожі блокпости.
Олександра посмертно нагороджено:
-
орденом «За мужність» ІІІ ступеня,
-
відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»,
-
нагрудним знаком «Учасник АТО»,
-
медаллю «Захисник Вітчизни».
Йому присвоєно звання «Почесний громадянин Херсонської міської територіальної громади». На місці його загибелі в Бузковому парку встановлено пам’ятний знак. У Чорнобаївці на Алеї Слави — його портрет.
🕯 «Іноді я сиджу на кухні й думаю, що він ось-ось зайде і скаже: "Сонце, я вже вдома", — згадує дружина.
Він назавжди залишиться у нашій пам’яті як мужній воїн, люблячий батько, вірний чоловік і добрий друг.
Світла пам’ять тобі, Олександре.
Чорнобаївська громада пам’ятає й шанує твій подвиг.
