У пам’ять про Героя: Ігор Колесніченко — добрий, відважний, незабутній
Сьогодні, в день народження Героя — старшого солдата Національної гвардії України Ігоря «Інженера» Колесніченка — ми знову згадуємо його шлях, його любов і його подвиг.
Теплі спогади й ненав’язливі слова заспокоєння
«Не переймайся, Кицюню, все буде добре» — казав Ігор своїй дружині Олені, коли життя кидало виклики. Саме ці слова стали символом надії, яку він дарував близьким. І хоча проминуло понад півтора року після того, як його не стало — біль не минає, а спогади живуть у кожному жесті, слові, усмішці.
Життя, сім’я, добро
Ігор і Олена зустрілися в сільському клубі у Посад-Покровському. Дружба переросла в кохання, а у 2007 році вони одружилися. Незабаром у родині з'явилася донечка Ангеліна. Їхнє життя було збудоване на довірі, щирості та підтримці — вони були не просто подружжям, а найкращими друзями.
Ігор був надзвичайно добрим, справедливим та надійним. Ніколи не відмовляв у допомозі — саме таким його і пам’ятають: сусіди, друзі, побратими, які й досі приходять на могилу, згадують його слова та вчинки…
Відбудова і пожертва
Коли почалася війна, а малому Маркові було лише 4 місяці, Ігор благав Олену виїхати з дітьми у безпечне місце. Сам залишився — облаштував підвал, допомагав з пічкою. У період евакуації врятував родину. Відновлював зруйнований дім: штукатурив, клеїв шпалери, лагодив дах — й сусіди просили: «Ігорю, перекрий нам дах...» — але він відповідав: «Спершу — собі, а потім — вам».
Військова служба і Героїчна смерть
Після навчань у Великій Британії, Ігор повернувся на фронт — був водієм БМП під позивним «Інженер». Служив у зоні бойових дій на Херсонщині й лівому березі Дніпра. 24 жовтня 2023 року під селом Кринки отримав поранення, що виявились смертельними. Ігорю було лише 40 років.
Спогади, що не згаснуть
Олена досі не може винести його речі — усе залишилося на місцях: рюкзаки, барсетка, військовий одяг. Маленький Марко підходить до портрету і питає: «А де тато? На небі? А він повернеться?» Ангеліна мріє про татуювання «Доця», яким він її називав, але залишила його у серці. І вступила до вузу, виконуючи мрію батька — навчатись і жити для України.
Щоранку після його кадіння Олена п’є каву — і час завмирає, ніби він ще поруч…
Пам’ятаємо. Любимо. Наслідуємо
Чорнобаївська сільська військова адміністрація та громада вшановують пам’ять Ігоря Колесніченка — справжнього воїна, доброго чоловіка і турботливого батька. Його приклад — це майстерня мужності, відданості, любові й віри у Перемогу.
Світла пам’ять. Вічна слава Герою!
